Содержание:

ВСТУП.. 3

1. Позамовний соціолінгвальний контекст. 4

2. Сучасний науково-літературний розвиток української мови. 5

3. Внутрішньомовний контекст англоварваризації 9

Висновки. 12

Введение:

Актуальність теми. Сучасна українська мова є однією з найважливіших форм організації свідомості народу. Як і мова кожного народу світу, українська мова є «живим організмом», який постійно прогресує та змінюється в контексті розвитку суспільства, міжнародної співпраці, глобального технічного прогресу та віртуального спілкування.

Міжнародні відносини є досить вагомим фактором змін. Країни та їх народи перебувають у постійних взаєминах економічного, політичного, наукового й культурного характеру. Тому всі спроби штучної ізоляції національної мови від інших мов суперечить об'єктивним законам розвитку людства і його найдивовижнішого феномену – мови, при цьому процес запозичення є постійним явищем, що віддзеркалює нові реалії життя суспільства.

У битві за мову ми програємо війну двом монстрам – англомовній глобалізації та русифікації. Вони нищать нашу мовну автентичність. Люди не свідомі того, що мова маліє, зменшується словниковий запас. Українська перетворюється на суто «побутову». Це не та вишукана мова, це просто засіб для порозуміння між людьми.

Дослідження цього питання має глобальний характер, адже від якості спілкування залежить зовнішня політики, економічне та соціальне становище країн, міжнародна комунікація на різних рівнях загалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання мовних змін досліджували такі відомі українські вчені як О. Стишов, С. Єрмоленко, М. Кочерган, Є. Карпіловська, Н. Клименко та інші. Проте слід зазначити, що обрана проблематика не є повністю дослідженою, що дозволяє говорити про актуальність обраної теми.

Об'єктом дослідження є українська мова.

Предмет дослідження – стан української мови в сучасній Україні.

Мета роботи – з’ясувати стан української мови в сучасній Україні.

Заключение:

Англоварварство – це лінгвістичне, соціальне та мовно-психологічне патологічне явище, яке виникає на рубежі історичних подій та сигналізує про відсутність психічного опору народної мови до безпрецедентного потоку запозичень, які стають фактичною заміною їхньої мови та формувати її субкультуру; це примітивне заперечення закону рівноваги чужорідних та специфічних слів у фонетичній, словотворчій та граматичній адаптації та етнокультурна нездатність називати власні поняття словами. Наскрізною рисою англоварварства є публічне приниження власного «я» та піднесення іншого через систематичне незнання власних мовних здібностей та звички перемагати одне одного.

Як зазначалося, кожен англізм має український аналог, або його можна створити за допомогою моделей української мови, і це бажано без залучення концептуальної бази з мови-джерела, оскільки "чим краще ми знаємо нашу рідну мову, менш ймовірно, що потрібно чіплятися за іноземну мову»[6]. Серед соціально-мовних факторів нагальною потребою є створення мовної комісії з іноземних запозичень, яка за прикладом таких структур в інших країнах, включаючи Польщу, Іспанію, Німеччину, Францію, засвідчувала б право кожного англізма нашою мовою.

Географічне положення та історичні події розділили етнічних мешканців нашої держави. Для західної – бойків, лемків, гуцулів та ін., та центральної України характерним є спілкування українською мовою з характерними кожному регіону особливостями, а для сходу та півдня характерним є спілкування російською мовою. Українська двомовність – природне явище, але володіння двома мовами вимагає їх правильного користування. Багато корінних мешканців спілкуються суржиком, тобто говорять змішаною мовою. Це виглядає негарно та показує людську необізнаність. Належний рівень мовної культури є свідченням інтелектуального розвитку людини, її вихованості.

Фрагмент текста работы:

1. Позамовний соціолінгвальний контекст

Проблема іншомовної лексики в тканині її мови є фокусом суспільно-політичних, етнопсихологічних та власне мовних питань. Кульмінаційний момент історичних процесів неминуче проявляється через іноземні мови, які яскраво підкреслюють ідеологічну спрямованість суспільства.

Впродовж XXI століття в українській мовно-політичній дійсності – це рівночасна боротьба між старою інтернаціоналістською ідеєю РФ, європейського глобалізму з порівняно слабим сьогодні українським націоналізмом, що повсякденно підкорявся постійному й жорстокому руйнуванню щонайменше від базової політичної праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900 р.) з її основоположним мовно-політичним посилом: «Насолоджуйтесь українською мовою всюди та завжди. Нехай ні ваша дружина, ні ваші діти не переслідують вашого господаря мовою гнобителів чужих людей» [1, с.9]. Тому цілком логічним є, що минулі прибічники російської інтернаціоналізації тепер стали поборниками західної глобалізації, бачачи її опонентів, давно відомих з початку ХІХ ст. «Селянство» з «етнографічними та ідеалістичними мотивами», які «не мають чіткої перспективи успіху» [1, с.54]. Однак ми не говоримо про аксіоматичну потребу в вивченні іноземних мов, зокрема тих, що особливо поширені в окремі періоди історії, говориться не про неминучість запозичень у кожній мові, а про їх рівновагу та про першочергове значення їх власних, на відміну від запозичених. Натомість сучасний стан припливу англійської мови до української мови є «болючим явищем» або «симптомом роздержавлення певних шарів нації» [1, с.70].