Курсовая теория на тему Вступ України до ЄС: Перспективи

Содержание:

Вступ 3
Розділ 1. Відносини між Україною та ЄС. Правове забезпечення європейської інтеграції 5
1.1 Закони, документи, договори Європейського Союзу 5
1.2 Важливість євроінтеграції 14
Розділ 2. Характеристика євроінтеграційних процесів в Україні 18
2.1 Етапи євроінтеграції України 18
2.2 Перспективи євроінтеграції України 26
Висновки 34
Список літератури та джерел 36

Введение:

Актуальність проблеми. Євроінтеграційні процеси і членство України в Європейському Союзі є основним інструментом реалізації національних інтересів, розбудови правової та демократичної держави, зміцнення вже існуючих та впровадження нових механізмів функціонування громадянського суспільства в Україні відповідно до європейського зразку. Входження України в ЄС - це запорука подальшого зміцнення вітчизняних позицій на міжнародній арені.
У цьому контексті особливо важливим є правовий аналіз здобутків та напрацювань, а також моніторинг наступних кроків української держави у процесі наближення до ЄС, а значить і до зміцнення демократичних засад та верхо¬венства права.
Аналізуючи швидкість історико-політичних змін, які відбуваються в останні десятиліття в європейській спільноті, варто зазначити необхідність переоцінки уявлень та позицій в українсько-європейських взаємовідносинах.
Науковими дослідженнями стосовно етапів руху України до європейської спільноти, її державної політики у сфері європейської інтеграції, а також всебічним дослідженням політико-економічних впливів на українське суспільство у зв’язку зі вступом нашої держави в європейське співтовариство займаються чимало вітчизняних учених-науковців та політиків, до сфери наукових інтересів яких входить дана проблематика.
Об'єктом дослідження є євроінтеграційна стратегія України.
Предмет дослідження – реалізація євроінтеграційної стратегії в Україні.
Географічні межі дослідження. ЄС, Україна
Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. До них, зокрема, віднесемо таких, як: О. Храбрий, М. Горинь, І. Бережнюк, С. Боротничек, А. С. Гальчинський, О. А. Корнієвський, О. Дугіна. Щодо дослідників західноєвропейської спільноти з даного питання, то до них належать такі, як: А. Арато, Р. Дарендорф, Л. Колаковскі, Д. Коен, Л. Рестрепо, А. Селігмен.
Перелік вищезгаданих науковців, що досліджували дану проблематику, не є вичерпним, оскільки науковий інтерес до питання євроінтеграційних процесів та вплив їх на українське суспільство не згасає, отже, цей перелік постійно поповнюється новими іменами. Європейська інтеграція України до ЄС виступає як окремий елемент зовнішньополітичної діяльності нашої держави, тому аналіз її кроків у цьому напрямі стає актуальним та цікавим як об’єкт наукового дослідження.
Метою курсової роботи є розкриття перспектив вступу України до Європейського Союзу.
Згідно з цим в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:
 дослідити відносини між Україною та ЄС. Правове забезпечення європейської інтеграції;
 проаналізувати закони, документи, договори Європейського Союзу;
 розглянути важливість євроінтеграції для України;
 дати характеристику євроінтеграційних процесів в Україні;
 розглянути етапи євроінтеграції України;
 проаналізувати перспективи євроінтеграції України.
Характеристика джерел. Для написання роботи було використано науково-практична і спеціалізована література, яка висвітлює дане питання, періодичні видання та спеціалізовані друковані видання, монографії та матеріали Інтернету.
Методами дослідження цієї роботи є: функціонально-стилістичний, індукції, дедукції.
Структура роботи відповідає логіці дослідження і включає в себе вступ, два розділи, висновок, список літератури та джерел.

Заключение:

Отже, вступ України до ЄС дозволить просунутися українському суспільству на наступний щабель у напрямі до утвердження європейських цінностей функціонування громадянського суспільства, а саме: розвиток та реалізація правової держави можлива за рахунок реструктуризації законодавства, виконання якого має бути обов’язковим для всіх; захист порушених прав та свобод людини і громадянина; подолання корупційних процесів відповідно до міжнародно визнаних норм. Євросоюз пропагує у своїй зовнішній політиці просування відповідних цінностей у сфері зміцнення громадянського суспільства, що і виступає одним із важливих завдань на шляху до членства в ньому.
Багаторічний досвід Євросоюзу має вагоме значення для України, особливо в сучасних умовах, коли виникає гостра необхідність у стабілізації розвитку держави в цілому.
За рахунок цього відбувається активізація громадянського суспільства і, як наслідок, налагодження конструктивного діалогу між владою та суспільством. Більшість громадян України підтримує необхідність інтеграції до ЄС. Це пояснюється актуальністю таких аспектів:
1) обов’язкове виконання угоди про асоціацію Україна - ЄС є сьогодні важливим інструментом, за допомогою якого можна втілювати в життя політично- та державно необхідні реформи;
2) вітчизняне суспільство і державна влада здебільшого розуміє важливість виконання взя¬тих на себе зобов’язань як доказ для Євросоюзу реального бажання інтеграції до ЄС;
3) за рахунок позитивних результатів виконання угоди ЄС має змогу зробити зустрічні кроки та оптимізувати власні відносини з Україною.
Отже, не зупиняючись на здобутках у сфері євроінтеграції в Україні, наголосимо, що з’являється шанс проведення глибоких реформ щодо розбудови та утвердження громадянського суспільства європейського зразку.
Розмірковуючи про майбутні відносини між Україною та ЄС, країні потрібно враховувати диференціацію в Європейському Союзі. За певних умов ЄС може перерости в фрагментацію єдиного простору з появою різних областей зі змінним рівнем інтеграції.
Такий внутрішній інституційний розпад ЄС, швидше за все, виникне за лінією "Єврозона - інші члени ЄС", оскільки, по-перше, Єврозона вже фактично виділяється в рамках єдиного економічного простору ЄС, по-друге, формат єдиної грошово-кредитної політики диктує формування єдиної фіскальної політики, з якою багато країн-членів ЄС не погоджуються. Перспективи інтеграції регуляторних установ та фіскальних механізмів містять можливе виникнення в ЄС того, що можна назвати "прем'єр-лігою", тоді як більшість інших країн-членів ЄС залишаться у "другій лізі". Для України сценарій фрагментації ЄС означає ризик послаблення політичної підтримки у найважливіших для країни питаннях.
Розвиваючи політику європейської інтеграції України, потрібно спиратися на багатоваріантні оцінки та розрахунки, які враховують різні сценарії майбутнього розвитку ЄС. Під високим рівнем невизначеності, що визначається чинниками, які Україна не може контролювати, уряд має бути готовим до різних сценаріїв і мати відповідний набір політичних інструментів та запобіжних заходів для кожного з них, щоб уникнути потенційних масштабних негативних наслідків. Це аспект національної безпеки, який повинен бути одним із пріоритетів держави.
Вступ України до ЄС – це питання перспективи, яке залежить від багатьох факторів. Зокрема, як від ефективності внутрішніх реформ, так і від трансформаційних процесів всередині ЄС. Отже, у найближчій перспективі Україну на євроінтеграційному шляху очікує повсякденна, кропітка робота, що рухає країну на шляху до ЄС. Однак, і що найважливіше, сьогодні є підстави стверджувати, що Україна пройшла етап вибору між європейським і євразійським векторами розвитку держави.

Фрагмент текста работы:

Організація, відома сьогодні як Європейський Союз, продовжує процес посилюється інтеграції, розпочатий після Другої світової війни і регульований наборами договорів з часу першого Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства, 1957 р.) , до створення єдиного ринку.
На відміну від Зони вільної торгівлі (ЗВТ), митний союз, такий як Європейське співтовариство (в рамках ЄС і все більше ототожнюється з ним), має загальну торговельну політику щодо нечленів. Законодавство ЄС ділиться на первинне і вторинне. Договори (первинне законодавство) є основою або основними правилами для всіх дій ЄС. Вторинне законодавство, яке включає в себе нормативні акти, директиви і рішення, випливає з принципів і цілей, викладених в договорах. Основними джерелами права Європейського Союзу є установчі (або установчі) договори, договори між державами-членами та договори між ЄС і третіми сторонами. Іншими джерелами права є підзаконні акти (постанови, директиви, рішення) і висновки Суду.
Установчими договорами є: Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі (1951) ; Договір про заснування Європейського економічного співтовариства (1957); Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (1957) . Договір про Європейський Союз (1992) .
Законодавство ЄС окреслює такі основні сфери діяльності:
1) економічні інститути і види діяльності, що здійснюються власними наднаціональними судами ЄС;
2) загальна зовнішня політика та політика безпеки;
3) юстиції та внутрішніх справ. Таким чином, інтеграційні процеси продовжувалися завдяки Єдиному європейському акту 1986 року та Маастрихтському договору 1992 року , і євроінтеграція на сьогодні присутня практично в усіх політичних сферах. З боку іншого – дедалі більше країн Європи бажали долучитися до процесу об’єднання. У 1989 р. завершилася «холодна війна» і Європу вже не розділяла «залізна завіса». Під час зустрічі у бельгійському місті Лаекен 15 листопада 2001 року керівники держав та урядів на той момент 15-ти країн-членів ЄС скликали Європейський Конвент. Це зібрання експертів, яке очолив колишній президент Франції Валері Жискар д’Естен. У липні 2003 р. Конвент завершив розробку одного авторитетного документа. По суті це був договір, який мав замінити вже існуючий Маастрихтський договір. Водночас документ мав символізувати прорив до Європи 21 століття, тому його назвали проектом Конституції Європейського Союзу.
29 жовтня 2004 року в Римі глави держав та урядів 25 країн ЄС схвалили проект та підписали Конституційний договір. Тепер Європі необхідно було замінити колишні угоди Конституцією Європейського Союзу. Для цього кожна на той час з 25 країн-членів ЄС повинна була ратифікувати новий договір – іншими словами, схвалити його. В деяких країнах ЄС це відбулося через постанови парламентів, інші обрали шлях всенародного голосування (так званого референдуму).
Під час референдумів у Іспанії та Люксембурзі у 2005 р. громадяни проголосували за нову угоду, тоді як французи та голландці навпаки висловилися проти документа. Тому до 2007 р. цей проект керівників держав та урядів ЄС не було втілено в життя.
13 грудня 2007 року у столиці Португалії було підписано оновлений документ під назвою «Лісабонський договір» . Пізніше знадобилося ще два роки для того, щоб усі тодішні 27 країн-членів ЄС його ратифікували. 1 грудня 2009 року Лісабонський договір набув чинності. Він затвердив такі положення:
 Європейський Парламент разом із Радою ЄС бере участь в ухваленні практично всіх законодавчих рішень;
 ЄС представлений Президентом Європейської Ради та Високим представником Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки;
 Рада Євросоюзу ухвалює рішення кваліфікованою більшістю;
 один мільйон громадян може започаткувати громадянську ініціативу;
 національні парламенти мають ще тісніше співпрацювати на законодавчому рівні.
Закон Товариства став Законом Європейського Союзу з наданням правосуб'єктності в ЄС.