Курсовая теория на тему Особливості комунікативної сфери інтровертованих особистостей

Содержание:

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ
МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ.. 5

1.1. Сутність понять спілкування,
міжособистісне спілкування. 5

1.2. Місце спілкування в житті
сучасної людини. 9

Висновки першого розділу. 13

РОЗДІЛ ІІ. ІНТРОВЕРТОВАНІ ОСОБИСТОСТІ
ТА СПЕЦІФІКА ІХ КОМУНІКАТИВНОЇ СФЕРИ.. 15

2.1. Типи темпераменту особистості 15

2.2. Комунікативна сфера інтровертів. 17

Висновки другого розділу. 22

ВИСНОВКИ.. 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 24

Введение:

Актуальність теми. Спілкування – це процес передачі і сприйняття
повідомлень за допомогою вербальних і не вербальних засобів, який охоплює обмін
інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття і пізнання.

Спілкування являє собою досить складний, багатоаспектний і багатоплановий
процес встановлення і розвитку контактів і взаємодії між людьми, який зазвичай
породжується об'єктивними потребами їх спільної діяльності, спрямованої на
досягнення заздалегідь визначених цілей. Таким чином, проблема спілкування в
структурі міжособистісних відносин набуває особливої значущості.

Проблема спілкування і взаємодії між людьми не втрачає своєї актуальності
протягом багатьох років. На сучасному етапі розвитку суспільства її
актуальність зростає при вивченні проблеми міжособистісних відносин в ході
професійної діяльності.

В основі спілкування лежать вроджені індивідуальні особливості, які
визначаються властивостями темпераменту і, як наслідок, індивідуальним стилем
спілкування і діяльності.

Практично всі сучасні класифікації особистості і темпераменту, які створені
на основі факторного аналізу, включають в себе властивість (фактор)
темпераменту «інтроверсії – екстраверсії».

Проблема міжособистісних відносин вивчалася таким дослідниками, як Г.М.
Андрєєва, А.А. Бодальов, А.Д. Глоточкін, А.І. Донцова, І.В. Дубровіна,
А.Л. Журавльова, Ю.М. Забродін, Я.А. Коломінський, Е.С. Кузьмін, А.К.
Маркова та ін.

Типи темпераменту вивчались К.Г. Юнгом, К. Леонгардом, Е. Кречмером,
А.Є. Личко, М.Я. Іванов та ін.

Об’єкт дослідження – система міжособистісних відносин.

Предмет дослідження – особливості комунікативної сфери інтровертованих
особистостей.

Мета дослідження – визначити особливості комунікативної сфери
інтровертованих особистостей.

Завдання дослідження:

1. Розглянути сутність понять «спілкування», «міжособистісне спілкування».

2. Визначити місце спілкування в житті сучасної людини.

3. Розглянути типи темпераменту особистості.

4. Виділити специфічні риси комунікативної сфери інтровертованих
особистостей.

Теоретична основа дослідження представлена працями таких вчених, як Б.Г. Ананьев, Г.М.
Андреєва, Н.Н. Обозов, Я.Л. Коломинський, А.А. Леонтьєв, А.М.
Леонтьєв, С.Д. Максименко, А. Маслоу, В.М. Мясищев, Р.С. Немов, Г. Олпорт,
Л.А. Руденко та ін.

Методи дослідження:

– аналіз літератури по темі дослідження;

– синтез та узагальнення;

– індуктивний метод;

– тлумачення та інтерпретації теоретичних даних.

Структура курсової роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота
складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Заключение:

Метою даного дослідження було визначено опис особливостей комунікативної
сфери інвертованих особистостей.

Досягненню поставленої мети сприяло вирішення низки завдань:

1. Розкрито сутність понять спілкування, міжособистісне спілкування. Аналіз
літератури по темі дослідження дозволив зробити висновок, що міжособистісне
спілкування – це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які
належать до конкретної групи. Це відносини осіб, які формуються в процесі
безпосереднього їх взаємодії.

2. Визначено місце спілкування в житті людини. Було визначено, що
спілкування в житті кожної людини відводиться ключова роль. Людина як
представник певної соціальної групи спілкується з іншим представником іншої
соціальної групи, одночасно реалізуючи при цьому безособові і особистісні
стосунки.

3. Розглянуто типи темпераменту особистості. В результаті вирішення цього
завдання був зроблений висновок про те, що кожному типу темпераменту (інтроверт
чи екстраверт) властиві свої специфічні особливості комунікативної сфери.

4. Виділити специфічні риси комунікативної сфери інтровертованих
особистостей. Було встановлено, що до інтровертованих особистостей належать
люди з такими типами темпераменту, як флегматики та меланхоліки. Інтроверти є
мало комунікабельними людьми, не полюбляють публічно виступати, некомфортно
почуваються на людях, важко знаходять спільну мову з незнайомцями.

Фрагмент текста работы:

РОЗДІЛ
І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

1.1.
Сутність понять спілкування, міжособистісне спілкування Знання сутності спілкування, його закономірностей, функцій, взаємного
обміну і проблем є основою для реалізації та поліпшення відносин з іншими
людьми і задоволення вищих потреб особистості, а також реалізації професійної
діяльності. Досвід спілкування набувається людиною як в процесі праці, так і в
пізнавальної діяльності, проте цього недостатньо. Велика кількість проблем у
житті виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його
механізмів і законів.

Біля витоків дослідження проблеми спілкування у світовій психології стояв
В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також
теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку протікання
психічних процесів в умовах спілкування. Ці дослідження стали важливим стимулом
і джерелом розробки проблем спілкування в подальшому, зокрема, в працях В.М. Мясищева
[19, с. 206].

Б.Г. Ананьєв звертається до категорії спілкування в зв'язку з проблемами
формування людини як особистості, як суб'єкта діяльності, виховання індивідуальності.
Особливою і головною характеристикою спілкування як специфічного виду
діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої
відносини з іншими людьми. Він докладно розглядає мовленнєві та допоміжні
засоби спілкування, а також виділяє в ньому внутрішню сторону – пізнання
учасниками спілкування один одного [2, с. 2].

Проблема спілкування займає центральне місце в психологічній концепції Л.С.
Виготського, хоча сам термін «спілкування» не надто часто трапляється в його
працях. Основні його положення щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки
можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють
структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетично передає
психічні процеси в їх кінцевому вигляді, визначає їх структуру, в свою чергу,
детермінує їх прояви як знову «відкритих» до спілкування, взаємодії, діалогу;
носіями структурних новоутворень, які породжуються процесами спілкування, є
знаки [16].

Спілкування є загальногуманітарною категорією, яка органічно і широко
використовується в філософії, риториці, психології, загальній і соціальній
психології, педагогікці, культурології, теорії соціальних комунікацій, кожна з
яких вивчає його в зв'язку з завданнями і специфікою своєї галузі знань [7, с. 22]. Феномен людського спілкування багатогранний,
тому викликає інтерес протягом століть.

Спілкування реалізується в міжособистісних стосунках.

У сучасній психології фігурує безліч думок щодо місця міжособистісних
відносин в життєдіяльності людей. Визначальним для особистості є ставлення до
людей, тобто взаємини [23].

А.В. Карушева під міжособистісними відносинами розуміє такі безпосередні
зв'язки і відносини, які складаються між людьми в реальному житті. Інакше
кажучи, міжособистісні відносини є емпіричними відносинами реальних людей в
ході їх реального спілкування [9, с. 1005]. Я.Л. Коломінський під міжособистісними
відносинами розуміє такий специфічний вид діяльності між людьми, дозволяє
здійснювати безпосереднє (або опосередковане технічними засобами) одночасне не
відкладене особистісне відношення у відповідь [11, с. 37].

Л.А. Лепіхова описує поняття «психологічні стосунки», відзначаючи, що в їх
основі лежить взаємна готовність індивідів до здійснення певного типу
неформальної взаємодії і спілкування, супроводжувані почуттям симпатії чи
антипатії і можуть бути оціночними і дієвими, що передбачає реалізацію
взаємодії [14, с. 71-72].

На думку А.В. Черкаського, відносини людей припускають наявність зв'язку
мінімум між двома людьми. На характер зв'язку безпосередньо впливають характери
і психологічні особливості учасників процесу взаємодії. Поряд з цим відносини,
через які реалізується суб'єктивний психологічний фактор, впливають і на певну
соціальну ситуацію [28].

Психологічним словником [18, с. 198] міжособистісні відносини визначаються як
зв'язки між людьми. Ці зв'язки люди суб'єктивно переживають і об'єктивно
проявляються в способах і характері міжособистісної взаємодії, який
проявляється у взаємних впливах людей один на одного в спілкуванні і спільній
діяльності. С.П. Акутіна під міжособистісними відносинами розуміє систему
установок, орієнтації і очікувань, стереотипів і інших диспозицій, що
дозволяють людям сприймати і оцінювати один одного [1, с. 60-63]. Зміст, цілі, цінності і організація спільної
діяльності, що становлять основу формування соціально-психологічного клімату в
колективі, опосередковують дані диспозиції.

Г.М. Андрєєва, зазначає, що правильно зрозуміти природу і характер
міжособистісних відносин можна, якщо вони не будуть стояти в одному ряду з
суспільними відносинами. Необхідно в міжособистісних відносинах бачити
специфічні відносини, що виникають всередині кожного виду суспільних відносин [3, с. 72].

Таким чином, сутність міжособистісних відносин в значній мірі відрізняється
від сутності суспільних відносин, так як вони виникають і складаються на основі
певних почуттів, які народжуються у людей по відношенню один до одного.
Міжособистісним відносинам властиві емоційна і соціальна сторони. До емоційної
сторони відносяться почуття, емоції та афекти. До соціальної стороні
відносяться відчуття, набір яких не має меж.

Міжособистісні відносини реалізуються перш за все, у взаємодії. Сенс явища
взаємодії розкривається через кілька понять, серед яких І.В. Бокова зазначає
«взаємини», які можуть бути конструктивними чи деструктивними, «взаємодопомога»,
як сприяння людей один одним; «Взаєморозуміння», що свідчить про узгодженість та
злагоду між людьми, які взаємодіють [4, с. 2].

Кожне з цих понять вказує на афективну (емоційну), гностичну (когнітивну,
інформаційну), поведінкову (практичну, регулятивну) складові реальної взаємодії
людей. Перша (емоційна) відображає їхні емоційні стани, що виникають в процесі
взаємодії. Друга – когнітивна – включає всі психічні процеси, пов'язані з
пізнанням навколишньої дійсності і самого себе: відчуття, сприйняття, пам'ять,
мислення, уява. Поведінкова складова характеризує зовнішні прояви взаємодії:
результати діяльності, вчинки, міміку, жести, мову. Таким чином, М.М. Обозов
обґрунтовує взаємини як складову взаємодії, яка завдяки взаєморозумінню та
через взаємодопомогу забезпечує її результат. Конструктивність або
деструктивність останнього залежить від ступеня досягнення між партнерами згоди
і узгодженості в процесі взаємодії. Таке виділення складових міжособистісної
взаємодії дозволяє глибше проникнути в природу і механізми багатьох
соціально-психологічних феноменів: спілкування, сприйняття і розуміння людини
людиною, сумісності, емпатії, характерних міжособистісним відносинам [6].

Л.А. Руденко зазначає, що міжособистісні відносини можуть бути
опосередковані не тільки спільною діяльністю, а й загальними потребами і
мотивами, а також загальним психічним способом досягнення мети. Ці положення
дозволяють реально оцінювати міжособистісні відносини. Адже практика показує,
що об'єднання одних членів групи опосередковується переважно спільною
діяльністю, інші – загальними мотивами, а відносини третього складаються на
основі загального уявлення про мету і спосіб її досягнення [23].

За теорією цілеспрямованих систем Р. Акоффа і Ф. Емері [29] здатність людини виконувати функції взаємодії при
спільній діяльності визначається двома обставинами:

1) ступенем її впливу на середовище (ефективність впливу на середовище);

2) ступеня впливу
середовища на людину (чутливість до середовища