Содержание:

Вступ. 2

Виклад основного матеріалу. 3

Висновки. 7

Список літератури. 12

Введение:

Якщо абстрагуватися від особливостей конкретної методики, то психологічна діагностика в цілому зводиться до створення тестового завдання (умов, підбору фактів і т.д.) і фіксації дій випробуваного у відповідь на його пред'явлення. Тестове завдання складається з стимулів (подразників) і послідовності їх пред'явлення.

Фактично будь-яка діагностична методика, в тому числі і комп'ютерна, може розглядатися як перелік стимулів і варіантів відповідей на них, що, в принципі, дозволяє стандартизувати комп'ютерні методики психодіагностики. І хоча в теорії існує ця струнка система, але на практиці ми маємо безліч тестових програм з різними інтерфейсами, різними способами пред'явлення стимулів і фіксації відповідей, різними формами обробки і інтерпретації результатів.

Це вимагає від психолога-діагноста розуміння сутності використовуваної методики, достоїнств і недоліків її комп'ютерної реалізації. Зовнішня простота роботи з комп'ютером і легкість освоєння процедури тестування можуть формувати хибну самовпевненість в своїх силах.

Фрагмент текста работы:

Виклад основного матеріалу

Великі ідеї, які творили історію і змінювали світогляд цілих народів, націй і континентів, завжди були виявом глибоких прагнень, воль певних одиниць, що несли ці ідеї.

Такими романтиками були творці майбутніх світових релігій, пророки, аскети, сподвижники філософських концепцій та суспільно-політичних поглядів, науковці і митці.

Прагнення та ідеали романтиків завжди були ідеалами Духу, а не матерії. Вони були направленні "до чогось", в майбутнє, на противагу буденному сьогоденню.

Людей, охоплених високими ідеями, називали по-різному: фанатиками, ідеалістами, романтиками, мрійниками, божевільними. На них накидали образливі ярлики, їх не розуміли.

Їх розпинали на хресті, зневажали, страчували, закидали камінням, садили у в’язниці. Але згодом за ними, "колишніми" романтиками, вирушали мільйони, з’являлися їх послідовники, а противники і нещодавні вороги приймали їхні ідеали як непорушні істини, закони та аксіоми.

Романтизм – це не тільки культурно-мистецький напрям. Фіхте характеризує його як почуття приналежності одиниці до "цілого", яка, в ім’я ідеалу цілого, бореться з ворожим йому ладом, "без огляду на те, чого можна боятись або сподіватись для свого смислового добробуту".

Ренан характеризує "романтичний дух" як "прагнення до великих речей". В той же час, дух протилежний "романтиці" він називає таким , що "живе в демократичній юрбі, яка бачить своє щастя в "дешевому уряді", що не турбує спокій та вигоди одиниці.

Романтизм – це, перш за все, "вірую", яке не ставить запитань для чого? і чому?, але за романтичним "вірую" обов’язково має йти "акт". Тобто, романтизм це не наївне мріяння чи марево. Це віра, за якою слідує дія, втілення ідеалу в реальне життя.

Через це романтизм – це явище не масове, воно притаманне лише одиницям, які ставлять вимоги до власного життя у відповідності до високих ідеалів своїх прагнень.

В концепції одного з визначних українських філософів та ідеолога інтегрального націоналізму Дмитра Донцова, романтизм є однією з вимог до вольового націоналізму.

За його словами, "ні одна ідея не перемогла, яка не носила прикмет "романтичної" доктрини, яка не мала на своєму чолі фанатиків, але також не перемагала й та ідея, що не посувала людство в його розвитку хоч на один крок вперед".

В сучасному житті романтичні, високі почуття та погляди зводяться переважно до сфери міжособистісних стосунків між протилежними статями, а саме поняття романтизм сприймається як те, чого нереально досягти.

Наразі образ романтика у більшості людей асоціюється з чоловіком, який виконує серенади під балконом коханої чи з "романтиком-невдахою" Дон Кіхотом, який боровся проти загрозливих вітряків.