Аттестационная работа (ИАР/ВАР) на тему Формування та розвиток мовлення дітей засобами українського фольклору.

Содержание:

ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1 5
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ У ДІТЕЙ 5
1.1 Особливості становлення мовленнєвої культури у дітей 5
1.2.Шляхи формування мовленнєвої культури у дітей 9
РОЗДІЛ 2 17
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИРАЗНОСТІ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ 17
2.1 Методика виховання виразності мовлення дітей 17
2.2 Виявлення стану сформованості мовленнєвих навичок у дітей 22
2.3 Розробка та впровадження заходів розвитку виразності мовлення засобами українського фольклору 29
ВИСНОВКИ 33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36
ДОДАТКИ 37

Введение:

Актуальність дослідження. Розвиток мовлення – складний психічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками.
Щоб розвивати мовлення дитини, замало просто пропонувати їй різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед нею нові завдання спілкування, які потребують нових засобів реалізації цілей комунікації. Тому мовленнєвий розвиток дитини демонструє її компетентність у соціальній взаємодії.
Твори фольклору, починаючи з колискових пісеньок, потішок і закінчуючи казками, прислів'ями, дають дітям уроки на все життя: уроки фізичної і моральної порядності, дружби, теплоти у стосунках, взаємодопомоги. Душевною теплотою і любов'ю пронизані всі колискові пісеньки, пестушки, потішки. Фольклор формує у дитини почуття приналежності до свого народу, його культури, почуття рідної мови.
Український фольклор несе інформацію про закономірності співжиття у природі, сприяє розвитку емоційно-вольової сфери, активізує мовленнєво-комунікативну діяльність малюків. Це потужний чинник фізичного, емоційно-чуттєвого і розумового розвитку дітей, необхідний елемент збагачення життєвого простору дошкільника.
Народна система була об’єктом уваги багатьох мислителів, учених різних галузей: культурологів, філософів, етнографів, соціологів, психологів, педагогів. Серед них відомі педагоги, як Я. Коменський, К. Ушинський, О.Духневич, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський, І. Суханова, М.Стельмахович, О. Воропай, Н. Злагада, О. Кравець, Г. Лозко, Ю. Руденко, Г. Волков, Г. Виноградов, В. Скуратівський, А. Гашимов, А. Ізмайлов та інші. Найважливішим засобом народного виховання, на думку К.Ушинського, є вся народна культура як єдине ціле.
Саме тому фольклор є могутнім засобом розвитку мовлення дітей.
Об’єктом дослідження є розвиток мовлення дітей.
Предмет дослідження – використання фольклорних творів як засобу розвитку мовлення у дошкільників.
Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці особливостей розвитку мовлення у дітей засобами фольклору.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:
- проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з теми дослідження;
- визначити закономірності становлення і розвитку мовлення у дітей раннього віку;
- охарактеризувати фольклор як джерело створення розвивального мовленнєвого середовища;
- розкрити методику використання фольклорних творів для розвитку мовлення;
- перевірити вплив фольклорних творів на активізацію мовлення дітей.
Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, метод спостереження, бесіди, проведення педагогічного експерименту, аналіз та статистична обробка даних.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Заключение:

Фольклор, використання його різноманітних жанрів є ефективним засобом та важливим чинником успішного навчання дітей українського мовлення. Колискові пісні, пестушки, мирилки, забавлянки, утішки, безкінечні казочки збагачують словник новими поняттями, граматичними конструкціями, виховують інтерес і любов до рідного слова. Фольклор відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом та допомагає сформувати національно свідому особистість.
Після здійснення цілеспрямованої роботи з дітьми можна стверджувати, що мовлення дітей покращилось.
Використання в практиці роботи з дітьми малих форм фольклору є одним з ефективних способів сприяння розвитку мовлення, логічного мислення, пам’яті у дітей. Різні жанри дитячого фольклору допомагають мені в доступній формі ознайомити дітей з навколишнім середовищем, ввести їх у доросле життя, збагатити словник образними виразами та поетичними рядками, сприяють виробленню дикції та інтонаційної виразності, позитивно впливають на емоційний стан та настрій дітей.
Колискові пісні, потішки, пестушки, забавлянки, скоромовки тощо невідривні від виховання, і відіграють важливу роль у передачі знань про навколишню дійсність, у формуванні дитини як національно свідомої особистості з високими духовно-моральними та естетичними якостями, зокрема, в її розвитку рідного мовлення. Вони вражають різноманітністю та своєрідністю будови, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних, словотвірних засобів мовної виразності, актуалізуючи неоціненну доцільність використання дитячого фольклору в роботі з дітьми.
Цей вид роботи повністю відповідає особистісно-орієнтованій моделі навчання, за якої враховуються індивідуальні особливості дитини, допомагає вихователю встановити з вихованцями оптимальні – партнерські стосунки, створити атмосферу емоційної довіри та розкутості.
І не забуваймо, що дитина – це цілий світ: величезний, дивовижний, прекрасний. А тому її мова й спілкування з людьми можуть і повинні стати прекрасними.
З казки дитина дізнається багато нових слів, образних виразів, його мова збагачується емоційним та поетичною лексикою. Казка допомагає дітям висловлювати своє ставлення до прослуханого, використовуючи порівняння, метафори, епітети та інші засоби образної виразності
Твори усної народної творчості - це багатство і окраса нашої мови. Вони створювалися народом і передавалися з уст в уста. Їх впливає на розвиток мовлення дітей незаперечно. За допомогою усної народної творчості можна вирішувати практично всі завдання методики розвитку мовлення і поряд з основними методами та прийомами мовного розвитку.

Фрагмент текста работы:

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ У ДІТЕЙ

1.1 Особливості становлення мовленнєвої культури у дітей

У ході наукового пошуку встановлено, що розвиток мовлення дітей тісно пов'язаний з характером їх діяльності й спілкування. Він відбувається в декількох напрямках: удосконалюється практичне вживання мовлення в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення.
Зазначимо, що формування мовлення дошкільнят складається з таких структурних компонентів: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов’язане з певним обсягом елементарних знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання мовленнєвої культури особистості.
До кінця дошкільного віку за певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовою, але й у усвідомлювати її будову, що має важливе значення для наступного оволодіння грамотою [9].
Так, у старшому дошкільному віці відбувається заміна ситуативної мови контекстною, з міст якої розкривається в самому контексті і стає зрозумілим іншим.
Заданими В.С. Мухіної і Л. А. Венгера, у дошкільників, коли вони намагаються щось розповісти, з'являється типова для їхнього віку мовна конструкція: дитина спочатку вводить займенник («вона», «він»), а потім, як би почуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменником: «вона (дівчинка) пішла», «вона (корова) заколола», «він (вовк) напав», «вона (куля) покотилася» [11].
Це істотний етап у мовному розвитку дитини. Ситуативний спосіб викладу як би переривається поясненнями, орієнтованими на співрозмовника. Питання із приводу змісту розповіді, викликають на цьому етапі мовного розвитку бажання відповісти більш докладно й зрозуміло. На цій основі виникають інтелектуальні функції мови, що виражаються в «внутрішньому монолозі», при якому відбувається як би розмова із самим собою.
Контекстною мовою дитина опановує під впливом систематичного навчання. На заняттях у дитячому садку дітям доводиться викладати більше відвернений зміст, чим у ситуативній мові. Дошкільники переповідають прочитану казку або розповідь, зрозуміло для оточуючих передають свої враження про почуте. Відбувається розвиток зв’язної мови.
Зауважимо, що остання розвивається не лише на заняттях, а й у повсякденному житті, під час спілкування дошкільників, що в цьому віці має безпосередній характер [3]. Так, розмовна мова містить у собі багато можливостей для формування зв'язної мови, що складається не з окремих, не зв'язаних один з одним реченням, а зображує собою зв'язне висловлення - розповідь, повідомлення й т.п. Адже, у старшому дошкільному віці у дитини виникає потреба пояснити однолітку зміст майбутньої гри, пристрій іграшки й багато чого іншого. У ході розвитку розмовної мови відбувається зменшення ситуативних моментів у мові й перехід до розуміння на основі властиво мовних засобів. Таким чином, починає розвиватися пояснювальна мова.
Зазначимо, що у дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення досягає досить високого рівня. На питання дитина відповідає досить точними, короткими або ж розгорнутими (якщо це необхідно) відповідями. Розвивається вміння оцінювати висловлення й відповіді однолітків, доповнювати або виправляти їх. На шостому році життя дитина може досить послідовно й чітко скласти описову або сюжетну розповідь на запропоновану їй тему. Однак діти все ще частіше мають потребу в попередньому зразку вихователя.
У лексичному словнику старших дошкільників накопичується значний запас слів; зростає властива увага щодо простих розповсюджених і складних речень. У дітей виробляються критичне відношення до граматичних помилок, уміння контролювати свою мову.
Основою, на якій будується засвоєння мови, є орієнтування на звукову форму слова. А.М. Гвоздьов відзначав появу на п'ятому році життя дитини перших спроб осмислити значення слів і дати їм етимологічне пояснення. Він вказував, що ці спроби виробляються дитиною на основі зіставлення одних слів з іншими співзвучними словами. Це приводить до помилкових зближень (наприклад, слово «горе» зближається зі словом «гори»). Достатня свідомість мови з'являється тільки в процесі спеціального навчання [12].
Захарова А. В. встановила, що протягом дошкільного віку значно збільшується кількість відносин, що виражаються кожним відмінком. Прогрес полягає в тім, що в мові за допомогою відмінкових форм виражаються всі нові види об'єктивних відносин різноманітними засобами. У старших дошкільників тимчасові відносини, наприклад, починають виражатися формами родового й давального відмінка.
Відмінкові форми в цьому віці утворяться цілком за одним із типів відмінювання. Діти вже цілком орієнтуються на закінчення в називному відмінку й залежно від того, як вони його вимовляють, роблять форми – за першим або другими типом.
Таким чином, до початку шкільного віку в дитини зовсім чітко виражене орієнтування на звукову форму іменників, що сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.
Засвоєння дитиною граматики виражається й в оволодінні складом мови. У старшому дошкільному віці відносно невелике число дітей справляються із завданням вичленовування окремих слів із речення. Це вміння формується повільно, але застосування спеціальних прийомів навчання допомагає значно просунути цей процес. Наприклад, за допомогою зовнішніх опор діти виділяють слова, що пропонуються (крім приводів і сполучників). Найважливіше те, що вони переносять прийоми аналізу, вироблені за допомогою зовнішніх опор, на дію без них. Отже, формується розумова дія.
Це вміння є надзвичайно важливим, тому що створює передумови для засвоєння дитиною не тільки форм окремих слів, але й зв'язків між ними усередині речення. Все це служить початком нового етапу взасвоєнні мови, що Д.Б. Ельконін назвав властиво граматичним у відмінності від граматичного, що охоплює весь період засвоєння мови до початку шкільного навчання.
Таким чином, умові старших дошкільників зростає кількість розповсюджених речень з однорідними членами, збільшується обсяг простих і складних слів. До кінця дошкільного дитинства дитина опановує майже всіма союзами й правилами їхнього вживання. Однак навіть у дітей, що приходять у перший клас, основний масив тексту (55%) становлять прості речення, що підтверджується в дослідженнях Л.О. Калмикової. Важливим моментом у розвитку мови дітей старшого дошкільного віку є і збільшення кількості узагальнюючих слів і додаткових речень.
До початку шкільного віку дитина вже в такій мірі опановує складною системою граматики, включаючи самі тонкі діючі в мові закономірності синтаксичного й морфологічного порядку, що засвоювана мова стає для неї дійсно рідною.
Що стосується розвитку звукової сторони мовлення, до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їхньою вимовою. Однак цього ще не досить для переходу до навчання грамоті.
Таким чином, у дошкільному віці дитина досягає такого рівня засвоєння мовлення, коли мовлення стає не тільки повноцінним засобом спілкування й пізнання, алей предметом свідомого вивчення. Цей новий період пізнання мовної дійсності Д.Б. Ельконін назвав періодом граматичного мовного розвитку.
Отже, проведене дослідження дозволило констатувати, що робота з формування мовленнєвої культури дітей має бути спрямована на розвиток і вдосконалення в них:
звукової культури мовлення;
граматичного ладу мовлення;
лексичної сторони мовлення;
зв'язного мовлення (є показником мовного розвитку дитини).
Ми з'ясували особливості становлення мовленнєвої культури у дітей. Виявлено, що в цьому віці дитина має володіти високим рівнем розвитку мовлення.
Далі вважаємо за необхідне з'ясувати шляхи становлення мовленнєвої культури.